Коли ми були малими завжди придумували собі цікаві заняття не тільки для гри, а й для заробітку. У нас було багато проектів:) Ми дуже любили травень. Я через те, що наближались канікули і ціле літо не буде згадки про математику. А Мар'яна з приходом тепла найбільше чекала передачу зі села від баби і діда. Ні, за здорове харчування ніхто не думав у третьому класі. Тільки-но ми отримували "сумку зі села", Мар'яна ретельно перебирала зелень з бабиного городу і фасувала пучки петрушки до... продажу. Пригадую як мамі було незручно через цей дитячий бізнес. Вона часто повторювала: "я ж вчителька, що подумає директор якщо побачить тебе під магазином...":) Під Адонісом (тим самим магазином поруч нашого будинку) був справжній клондайк Мар'яниної стихії - бабці, які продавали "сємки", "жувачки" і резинки в волосся за 10 копійок. Серед них була і баба Галя - перша бізнес-менторка Мар'яни... Одного суботнього ранку, сонна я випадково застала на кухні картину, як моя сестра ретельно змотує петрушку чорною ниткою.
Хвиля обурення охопила мене і сон одразу розвіявся. Щоб я таке допустила? Чорна нитка!?
На картках, вирізаних зі старих зошитів, я намалювала бірки і темносинім фломастером, на який треба було дмухати кожні 10 секунд, нашкрябала "вирощено з любов'ю без хімії". Домалювала квіточки, а нитку замінила стрічкою, від свічки з першого причастя. Ми були в захваті від ребрендингу!
Не врахували лише одне - погодні умови. Перший літній дощ залив наші бірки і фломастер розплакався на стрічки. Тож перехожі не дуже звертали увагу на мокрі пучки петрушки і двох дітей з пакетами на голові. Цей "кейс" зазнав невдачі. Другим нашим стартапом був театр.
Я була зайчиком, а Мар'яна білочкою. Ми готували зимову хатню виставу. То був початок грудня і повітря було наповненим різдвяним дивом. Про що була вистава ніхто не пам'ятає, але з чого були зроблені закуліси згадується добре. Стара мамина спідниця, яку ми розпороли, вже потім виявилася зовсім не старою... Знову мова піде про фломастер з минулої історії. Ще раз щедро заливши його спиртом, ми розмалювали свої лиця. Бо ж я була білочкою, а Мар'яна зайчиком!
Того вечора був успіх. Ми продали усі чотири квитки: мамі, татові, брату і моєму уявному другу Альфу.
Заробивши по 4 гривні ми з таким захватом побігли в Адоніс по жуйки, що забули стерти з лиця довгі вуса, веснянки і трикутні вушка.
З тими мордочками ми ходили ще днів три. Привіт, фломастеру з 90-тих...:)
Продавчиня у відділі цукерок досить швидко запам'ятала, що білочка любить карамельки зі смаком кока-коли, а зайчик - шоколадний батончик, і вже не запитувала чому ж наші трикутні вушка були на лобі.
Цей бізнес був успішним. Але ми хотіли розвиватись далі і придумали музичний фестиваль...
А ще ми були учасницями "Форту Буаяр", власницями фірми "Яблука від діда Мирона", рестораторками у кафе "Золота стрічка", арт-директорками, бухгалтерками і пекарками...
Потім ми виросли і вже не наважувались малювати фломастером носики зайчика.
Але одного зимового дня, до мене приїхала Мар'яна і сказала: "давай знову щось придумаємо..."
Ну ось, запрошуємо вас у наш світ, наші любі зайчики, білочки, котики і просто друзі! 💛
Щиро, Софія і Мар'яна, On a tree✨
Співпраця:
onatree.cooperation@gmail.com
Ми в інстаграмі
Ми в фейсбуці
Ми в Ютубі
